Шоколад ТО-10 цікавих фактів!

Шоколад ТО-10 цікавих фактів!

Про шоколад відомо уже досить багато,але є цікаві факти про шоколад яки мало хто знає.

Шоколад ТО-10 цікавих фактів:

1.Дерева какао, також відомі як шоколадні дерева, живуть до 200 років, проте виробляють застосовувані у виробництві боби лише протягом близько 25 років. 

2.Слово "шоколад", ймовірно, походить з ацтецької мови науатль, яка має в розпорядженні поняття xocolātl (що означає "гірка вода").

3.Ацтеки вважали, що какао було подароване людям богом мудрості. Насіння какао цінувалися дуже високо і виступали як форма валюти.

4.Технічно, білий шоколад не можна назвати шоколадом, оскільки він не містить речовин какао.

5.Свідчення про існування какао-бобів на планеті дають зрозуміти, що цей продукт є, ймовірно, одним з найдавніших видів їжі на Землі.

6.Кот-д'Івуар є на сьогодні провідним світовим виробником какао-бобів. Близько 37% цього продукту весь світ одержує звідти.

7. Шоколад був включений в пайок солдатів Другої світової війни. Згідно з розпорядженням воєначальників, смак цього продукту повинен був характеризуватися як "трохи ліпший, ніж варена картопля", щоб не допустити його стрімкого поїдання.

8.Один маленький шматочок шоколаду може дати людині достатньо енергії, щоб пройти 45,5 метрів.

 

9.Шоколад містить фенілетиламін, природну амінокислоту, яка, як вважають вчені, володіє ефектом афродизіака і навіть, кажуть, здатна лікувати похмілля.

10.Дослідження показують, що темний шоколад позитивно впливає на якості пам'яті, обсяг уваги, час реакції і навички вирішення проблем за рахунок збільшення притоку крові до мозку. Цей вид шоколаду може також поліпшувати здатність розрізняти малоконтрастні зображення (наприклад, в умовах поганої погоди) і сприяти зниженню кров'яного тиску.

 

  Шоколад ТО-10 цікавих фактів

 

Великі диваки!

Дивакуваті звички Великих людей!

Які б шкідливі чи дивні звички Ви не мали, ви все рівно можете бути великою людиною.
Нехай в цьому Вас переконає список дивацтв і слабкостей, до яких були схильні великі люди в історії. Тепер на прохання не горбитись і вийняти шкарпетки з холодильника ти сміливо можеш сказати: «Я то що! Ось Енштейн, наприклад…»

Найдурнуватіші звички Великих людей ТОП - 20

1.Сальвадор Далі — секундний сон!

Великий живописець та скандаліст ретельно намагався зробити своє життя якомога більш екстравагантним. Навіть просту іспанську звичку поспати після обіду він переробив на сюрреалістичний лад. Далі називав це «післяобіднім відпочинком з ключем» чи «секундна сієста». Художник сідав у крісло, затиснувши між великим та вказівним пальцями лівої руки великий мідний ключ. Поруч з лівою ногою ставилася перевернута металічна миска. В цій позиції слід було спробувати заснути. Як тільки мета була досягнута , ключ падав з руки що розтиснулась, лунав дзвін і Далі прокидався. Він запевнював, що секундний сон неймовірно освіжає, надихає та дарує приголомшливі видіння. До речі, не виключено, що в цьому навіть є деяка наукова основа. Сучасні дослідники довели, що в момент переходу між дрімотою, яка є першою фазою сну, та глибокою другою фазою творчий потенціал людини розкривається, він здатен запропонувати зовсім неочікувані вирішення проблем, які здавалися нерозв’язними. Якщо, звичайно, хто-небудь здогадається його розбудити.

2. Ісаак Ньютон — не спи біля каміну

В листах друзям великий фізик скаржився на безсоння, яка мучила його через дурнувату звичку засинати по вечорам у кріслі біля каміну. Прокинувшись у цьому положенні посеред ночі, абсолютно марно перебиратись до спальні: нормального сну вже не буде.


3. Барак Обама — не пітніє!

Афроамеріканський охоронець першого чорношкірого президента США Реджі Лав (ти помітив, як ми політкоректно уникаємо слова «негр»?) Нещодавно покинув свій пост і дав кілька інтерв’ю про особисті звичках Обами. Зокрема, ми дізналися, що Барак терпіти не може автомобільних кондиціонерів і навіть в саму сильну спеку не дозволяє включати їх в президентському авто. «Це мене прямо вбивало, — поскаржився Реджі. — Мені дуже жарко. Я пітнію. Я йому кажу: тут тридцять градусів в цій душогубці, я зараз свідомість втрачу! »

4. Лев Лендау — карти це Вам не фізика, тут думати потрібно!

Літом на дачі вчений дуже любив розкладати пас’янси, особливо такі де потрібно прораховувати варіанти. Навіть найскладніші у нього завжди складались. «Це вам не фізика, тут думати потрібно!» — казав він.

5.Уінстон Черчілль — спати в день обов’язково!

Звичка британського прем’єра курити сигари і пити віскі з самого ранку, звичайно, відома тобі і без порталу irpin.today. А ще великий політик був затятим шанувальником сієсти. Зазвичай він виходив з дому лише ввечері. З ранку Черчилль снідав і займався ділової листуванням прямо в ліжку, потім приймав ванну, обідав, а потім, зігравши партію в карти з дружиною або позаймавшись живописом, він одягав піжаму і знову віддалявся в спальню на пару годин.
Під час війни домашній розпорядок довелося дещо змінити, проте навіть в будівлі парламенту прем’єр тримав персональну ліжко, на якому регулярно дрімав після обіду, незважаючи ні на які новини з фронтів. Більш того, Черчілль вважав, що саме завдяки денному сну йому і вдалося відбити повітряний напад Гітлера на Великобританію.



6. Орхан Памук — писати тільки на роботі!

Знаменитий турецький письменник якось зізнався, що абсолютно не може працювати там, де живе. Звичка «ходити на роботу» вкоренилася в ньому настільки сильно, що під час навчання в США, коли Памук жив в скромній квартирі і ніяк не міг дозволити знімати ще одне приміщення під офіс, йому доводилося йти на хитрість. Вранці, перед тим як почати писати, Орхан снідав, прощався з дружиною, виходив з дому, деякий час кружляв по околицях, потім повертався додому і зосереджено, ні з ким не розмовляючи, сідав за письмовий стіл.

7. Уільям Фолкнер — писати тільки п’яним!

Нікого не здивуєш письменниками, які творять в стані алкогольного сп’яніння. Але ось у Фолкнера була більш оригінальна творча манера: він працював виключно з похмілля. Цьому мистецтву його навчив письменник Шервуд Андерсон, коли вони познайомилися в Новому Орлеані. Справа була в розпал сухого закону, і Фолкнер підробляв бутлегером — нелегально торгував алкоголем. Вони зустрічалися з Андерсоном після полудня, пропускали по склянці, потім ще і ще. Вільям майже весь час слухав, а Шервуд виділявся красномовством. Одного разу Фолкнер зайшов за товаришем не в звичний час, а прямо з ранку і застав його в дивному, майже екстатичному стані: той швидко-швидко записував щось. «Якщо так живуть письменники, то це життя для мене», — подумав майбутній класик американської літератури і запозичив у Андерсона секрети майстерності



8. Тарас Шевченко – модний одяг та удаваний цинізм
У Тараса Григоровича Шевченко було багато дивних звичок. Те що він дуже любив модний та не по кишені дорогий одяг нікого зараз нікого не здивує. А ще одна його риса була так званий удаваний цинізм
Ось як про це згадує Микешин — «Ті е незручності, які створювали нещасливі звички Тараса Григоровича — його хміль і удаваний цинізм, і від яких він часто не стримувався навіть сере молоденьких дівчат дітей Толстих, дивували всіх численних знайомих цієї поважної родини; а відвідував їх Шевченко мало не щодня, а інколи й по кілька разів. Якщо серед співрозмовників випадково траплялась особа йому несимпатична або розмова набирала, на його думку, визивного тону, він одразу ж ставав причіпливим і надто різким; і, лише доклавши чималих зусиль, господарі могли відвернути його від предмета роздратування.



9. Ернест Хемінгуей — коктейль «Смерть опівдні»
Ернест Хемінгуей відомий не тільки своїми численними романами і розповідями, а й великою любов’ю до спиртного. Він навіть спеціально переїхав жити до Франції, бо хотів сповна насолодитися смаком місцевого вина. Любов до спиртного була настільки сильна, що він навіть придумав свій власний коктейль і назвав його на честь однієї зі своїх публіцистичних книг — «Смерть опівдні». Серед решти напоїв він найбільше полюбляв мохіто, який вперше спробував на Кубі. Замовити коктейль імені Хемінгуея можна навіть в наш час в барі La Bodegita del Medio (Куба).



10. Олександр Дюма-батько — з’їдав яблуко під Тріумфальною аркою!

Французький письменник мав досить дивну звичку: щодня в 7:00 ранку він з’їдав яблуко під Тріумфальною аркою. Ініціатором цього на вигляд безглуздого ритуалу був особистий лікар Дюма. Справа в тому, що його пацієнт страждав безсонням через своє надзвичайно бурхливе і неорганізоване життя. Необхідність вставати о шостій ранку, щоб дійти до арки і з’їсти прокляте яблуко, мала спонукати письменника лягати раніше і організувати свій режим!

Дивакуваті звички великих історичних особистостей!


Найдурнуватіші звички Великих людей ТОП-20 :

11. Фрідріх Шиллер — гнилі яблука!

По частині збочень всіх, мабуть, зміг переплюнути німецький поет і філософ Фрідріх Шиллєр, який не міг писати, якщо ящик його письмового столу не був забитий … гнилими яблуками.
Гете, друг Шиллера розповідав: « Одного разу я прийшов навідати Фрідріха, але він кудись відлучився, його дружина запропонувала мені почекати в робочому кабінеті. Я сів у крісло, оперся на стіл і раптом відчув різкий напад нудоти. Я навіть відійшов до відкритого вікна, щоб подихати свіжим повітрям. Спочатку я не зрозумів причини цього дивного стану, а потім здогадався, що справа у різкому запаху. Невдовзі знайшлося і його джерело: в ящику столу Шиллера лежала дюжина зіпсованих яблук! Я позвав було слуг, щоб вони прибрали неподобство, але мені сказали, що яблука тут покладені навмисне, що по-іншому господар працювати не може. Повернувся Фрідріх і все це підтвердив.»

12. Ріхард Вагнер — шовкова білизна!

Біографи стверджують, що великий німецький композитор мав звичку творити музику в особливій обстановці. Він оточував себе шовковими подушками і саше з квітковими пелюстками, а у встановлену в кутку кабінету ванну з водою виливав флакон одеколону. Втім, весь цей будуар досить точно передає куртуазну атмосферу вагнеровської музики. Деякі дослідники також відкривають нам таку інтимну подробицю із життя генія, як пристрасть до шовкової спідньої білизни. Ми, можливо б, і посоромилися писати про це на нашому сайті irpin.today, якби б сам Вагнер не пояснював цю свою слабкість регулярними рожистими запаленнями шкір, які не дозволяли носити йому звичайну білизну.

13. Наполеон Бонопарт — кохання до гарячих ванн!

Знаменитий француз відомий своїм маніакальним коханням до гарячих ванн. В мирний час він міг приймати ванни по декілька разів на день. Спеціальний слуга мав стежити за тим, щоб вода в ній завжди була необхідної температури. Наполеон «відмокав» не менше години, диктував листи, приймав відвідувачів. В воєнні експедиції він обов’язково брав з собою похідну ванну. В кінці життя на острові Св. Елєни позбавлений влади імператор майже весь день проводив в гарячій воді. Крім того, що Наполеон отримував від цього гігієнічну користь і задоволення, він вважав ванни чудовим засобом від геморою від якого страждав ще з юності.
Ще одна характерна звичка Бонапарта – дуже швидко, неуважно та неохайно снідати, завжди у повній самоті ( в кімнату, бували, допущені прохачі або дружина з дитиною, але нікого з них Бонопарт не запрошував до столу). Імператор вимагав, щоб всі страви приносили одночасно, та їв відразу з усіх тарілок, не роблячи відмінностей між супом, жарким та десертом. Звичайно снідонок займав не більше десяти хвилин. Щодо відомої треуголки, то Наполеон дійсно носив її постійно під час всіх своїх походів. Але капелюхи часто змінювались: у гніві полководець мав звичку кидати їх на землю і топтати ногами. До того ж під дощем фетрова треуголка досить швидко розмокала, поля її звисали на обличчя та потилицю. Втім, Наполеон нітрохи не втрачав при цьому гідності.

Шляпа Наполеона, в який він був під час кампанії 1812 р.

14. Валерій Лобановський — людина в мушлі
Про всім відому звичку Валерія Лобановського «гойдатися» на тренерської лаві пам’ятають багато людей. Але у Валерія Лобановського була ще одна звичка — він був як людина в мушлі. Ось як згадує Валерія Лобановського відомий журналіст Лев Філатов — «Він жив ​​і працював на відльоті, сам по собі, незрозумілий, як йому здавалося, з примітивним оточенням, але переконаний у власній правоті. Якщо траплялося в якому-небудь місці опинитися в балакучості гуртку, Лобановський стояв, мовчав, і на його обличчі нічого не можна було прочитати. Ситуація вимагала стояти, делікатно слухати, що він і виконував, ну а вже свою думку про це збіговисько він доповідати нікому не зобов’язаний, І манеру спілкування з опонентом він виробив: реагувати тільки на ті слова, які цікаві, потрібні, вигідні, все ж інше пропускати мимо вух. Будь-яка усна дискусія з Лобановським ставала односторонньою, він брав участь в ній за своїм розсудом і до власної вигоди. Правда, зберігаючи приблизну коректність і належні знаки уваги до співрозмовника. Я мав з ним в різний час, у різних містах і країнах, навіть в літаку над Атлантикою, кілька бесід віч-на-віч, бесід вільних, без блокнота, відчував певний комфорт, оскільки через різницю у віці кликав його по імені, а він мене по імені-по батькові, та й не вся його вчена термінологія мене заворожувала. І хоча дотримувалася світськість крісла, коньяк, кава, і не було відпущено ні єдиного грубого слова, і світилися усмішки, я всякий раз відчував його відлюдництво, стулки раковини могли зачинитися в будь-яку мить ».


15. Трумен Капоте — лежачі на дивані

Капоте називав себе «горизонтальним письменником». Для продуктивної роботи йому були необхідні три речі: диван, кава та сигарета. Втім, у другій половині дня каву можна було замінити склянкою бренді або віскі. Строго в положенні лежачи Капоте писав звичайним олівцем на папері: він не визнав друкарських машинок.

16. Іоганн Вольфганг фон Гете — загартований як сталь

Мав звичку кожного дня купатись у річці Ілим, яка протікала поряд з його будинком. Ще Гете обов’язково відкривав на ніч вікно, іноді навіть спав на веранді, в той час як його сучасники і співвітчизники вважали протяги головним ворогом здоров’я.

17. Генріх Ібсен — муза ворог!

Норвезький драматург теж мав досить дивні стосунки зі своєю музою. Під час роботи Ібсен періодично дивився на портрет шведського драматурга Августа Стріндберга, якого люто ненавидів. Швед відповідав норвежцю взаємністю: він терпіти того не міг і звинувачував у нахабному плагіаті. Ібсен, в свою чергу, називав Стріндберга психопатом, на що, до речі, мав деякі підстави. Август страждав манією переслідування: іноді він різко обертався, вихопивши з кишені ніж, і загрожував невидимим ворогам. Коли друзі запитували Ібсена, що у нього на стіні робить Стріндберг, норвежець відповідав: «Знаєте, не можу написати ні рядка, якщо на мене не дивляться ці божевільні очі!»

18. Альберт Енштейн — вчений без шкарпеток

Великий вчений ніколи не носив шкарпеток. Він казав, що не бачить в шкарпетках необхідності, до того ж на них миттєво утворюються дірки. На офіційні заходи Енштейн надягав високі черевики, щоб відсутність цієї деталі туалету не особливо впадало в очі.


19. Бенджамін Франклін — голий Президент

Батько-засновник США славився, по-перше, ранніми підйомами (в п’ять ранку він вже був на ногах), а по-друге, як і Наполеон, любов’ю до гарячих ванн. У ванні Франклін вважав за краще працювати — складати свої наукові та публіцистичні статті, а іноді й Декларацію незалежності США. Також сер Бенджамін вважав дуже корисними повітряні ванни, тобто він попросту сидів голяка і знову ж сидів над текстами. Любив, так сказати, щоб думкам нічого не заважало.

Мао Цзедун пливе по річці Янцзи. Ухань, 16 липня 1966 г.

20. Мао Цзедун — беззубий керманич

Слідуючи простій селянській звичці, великий керманич ні в якому вигляді не визнавав чистку зубів. Він свято вірив у народний китайський метод догляду за порожниною рота: необхідно полоскати його зеленим чаєм, а чаїнки з’їдати. Саме цю процедуру Мао і проробляв щоранку. Правда, на стані зубів така гігієна позначалася ненайкращим чином: вже до середини життя вони вкрилися мідно-зеленим нальотом, розвинувся пародонтоз … Але, оскільки голлівудські широкі усмішки ніяк не відповідали канонам комуністичної ідеології, Мао, як Джаконда, посміхався на парадних фотографіях куточками рота і не особливо хвилювався з приводу кольору та наявності своїх зубів.
Джерело http://irpin.today/?p=1199

 

Що ви знаєте про українську хату?

Що ви знаєте про українську хату?

На перший погляд про власну домівку, чи ХАТУ ми ніби знаємо багато, але водночас мало.
Перечитайте і ви пересвідчитесь, як мало Ви знали про Хату!

1. Перш за все слово Хата, згадується в літописах з 10 ст. Але частіше використовували слово Хатина.

      2. Чому призьба підводилася чорним кольором?

В уявленнях наших пращурів Хата подібна до дерева життя: підмурок, призьба – корені, стіни – стовбур, дах – верхів’я. Саме тому призьба підводилася чорним кольором, оскільки символізувала межу між «тим» світом, де спочивають пращури, і «білим світом», який презентувався білими стінами.

3. Повноцінна Хата.

Хата вважалася повноцінним житлом тільки тоді, коли її спорудження увінчувалося розписом. Люди вірили, що усілякі напасті — це наслідок дій демонічних сил. Саме вони насилають бурі, град, повені, різні хвороби, часто набира­ли подоби упирів, вовкулаків, русалок. Їм треба було протистояти, тому й вигадувалися найрізноманітніші способи.  І найсильнішим захисником від зла був вогонь та його «відповідник»— червоний колір. Саме такою смугою вище долів­ки обводили стіни. Отже, створювалося замкнене коло, яке вкривало доступ до хати нечистих сил. Магічне значення мали й настінні розписи. Наприклад, різні барвисті зобра­ження, орнаменти мали на меті так захопити увагу лихої сили, щоб відвернути її від людей.

4. ПОКУТЬ — НАЙСВЯТІШЕ МІСЦЕ УКРАЇНСЬКОЇ ХАТИ

Найсвятішим місцем у традиційній селянській хаті є покуть. У давнину тут вивішували вишиті рушники і писанки. Після прийняття християнства тут розміщували ікони із зображеннями Ісуса Христа і Божої Матері, до яких рушники вже були просто прикрасою, ознакою особливої поваги. Всі важливі події в родині відбувалися, біля покуті: весільний посад молодих, перша купіль немовляти, прощання з покійним. За іконами на покуті клали священні реліквії: свячену вербу, шматочок свяченої паски, громничу свічку, свячену воду. Тут ставили Дідуха на Різдво, молилися у щасливий час і лиху годину, присягалися, давали обітницю, просили благословення.

5. Поріг.

ПОРІГ —   виступає символом початку чи закінчення дому. За народними віруваннями — це місце перебування душ предків, що зв’язано з первісним звичаєм ховати мерців у хаті і часто під порогом. Тому й відомо чимало звичаїв і обрядів, наприклад, йдучи до вінчання «віддавали честь» йому паляцями, чи рукою, чи гільцем. Молоді мусили переступити поріг правою ногою. У деяких районах збереглася традиція застеляти його веретами (килимами з грубої вовни).
Похоронний обряд вимагав під час винесення труни з хати тричі стукати нею об поріг, що означало своєрідне прощання померлого з домом, предками. А для того, щоб   його душа не поверталась, зарубували сокирою поріг з бо­ку від середини хати. У багатьох українських селах під час новосілля відрубували на порозі півневі голову, щоб задобрити «духів».

Ще й досі заведено, що підмітати хату починають від порога до покуті. Це для того, щоб добре йшло до хати, а не з хати. Іноді перед хрещенням дитину клали на за­стелений поріг, а мати тричі переступала через нього. Потім дитину брала кума на руки і, перехрестивши, ступала до сіней, під порогом яких лежав ніж. Його, після виходу куми, хтось підіймав і подавав через вікно матері. Так за­мовлялося проти лихого. Дитину, яка плакала, купали на порозі задніх дверей.
Також залишали у порозі сокиру після обходу на святий вечір худоби з хлібом, медом, ладаном, щоб во­на не гинула. На Поліссі вірили, що проти відьом найкра­ще допомагає осика. Тому до порога тут прибивають па­лицю з неї. У деяких місцевостях при входинах до нової хати на порозі вирізували знак хреста (проти злодіїв).

6. Чому наречену переносять через поріг?

Коли наречена переходить до хати свого судженого, її переносять через поріг, бо духи предків нової родини ще її не знають, а тому можуть поставитися до неї не зовсім приязно.
Біля порогу відбувалася церемонія єднання двох родових вогнів (в обряді «запрошення на весілля»): мати молодої і сестра нареченого ставили на поріг праві ноги, з’єднували вогні свічок, цілувались, тільки після цього поїзд молодого заходив до хати й сідав з усією весільною дружиною на покуті.

7. Підкова

Добре відомо, що у багатьох місцевостях магічними властивостями наділяють ще й досі підкову, прибиваючи її до порога чи над ним. Повелося це, мабуть, відтоді, коли коні відігравали важливу роль у житті людини (кочівника чи землероба), виступаючи головною прикметою багатства і суспільної значимості того, кому вони належали.

Якщо хотіли побажати комусь щастя, то підносили підкову, мов­ляв, нехай вам таланить на своїх коней. У наш час те, що стосується коней, забулося, а залишилося лише значення щастя, успіху, багатства. Тому дехто й носить на собі мініатюрні підківки чи приби­вне їх на ворота, двері. Часто можна почути, наприклад, такі приказки із зна­ченням заборони: «Через поріг не вітаються», «Через поріг руки не подають».

8. СТІЛ В УКРАЇНСЬКІЙ ХАТІ

Можна передбачати, що сама назва «стіл» тісно пов’язана із словом «стелити», тобто поставити на щось страви.
А колись слов’яни їли просто на землі, принаймні щось підстеливши, або розкладали харчі на дошці, навколо якої і всідалися. Стіл на високих ніжках є пізнішим винаходом.

У середньовічній Європі для столу використовувалися довгі й міцні дошки на перехрещених («кізлах»). Щось подібне було тоді відоме також і в Україні. Але частіше в нас побутували й столи-скрині, які складаються з власне стола (накрини) і підстолиння. У останньому тримали різні речі: одяг, документи, гроші, цінності.

9. ПІЧ

Традиційна сільська піч поступово відходить в історію. Хід цивілізації нестримний і, мабуть, невідворотний, тому нев­довзі про неї дізнаватимуться тільки з художніх творів. Та генетична пам’ять завжди повертатиме нас до доброго вогню в печі родинної хати, біля якого народжувались і ви­ростали цілі покоління наших предків.
Піч у функціональному розумінні з’явилась дуже давно: ця назва загальнослов’янська. Вона зв’язана з слова­ми «печера і пещись, попеченіє». Печера, склепіння якої освітлене виблисками вогнища, і піч — поняття одного родового значення.
Дім вважався житлом лише з того часу, коли спалахував у печі вогонь. Можливо тому до прийняття християнства піч завжди була своєрідним центром, головним місцем, до якого тяжіло все у хаті. З прийняттям християнства вог­нище «віддало» частину своїх функцій покуттю, де завжди вішали ікони і стояв стіл.
Піч — це насамперед вогонь, вогнище. А воно в оселі відігравало роль не лише «осередку» тепла, а й духовну, згуртовуючу. Звідси метафора: родинне вогнище. Вогнище на тій стадії було свого роду символом непорушності сім’ї, його збірним пунктом і святинею.
Тут, біля вогню, часто громадилася родина і сусіди. Вели оповіді про минуле й сучасне, складали легенди, думи, прислухаючись до цвіркунів, яких ототожнювали з духами предків.
Ще в дохристиянські часи на Русі був звичай укладати шлюб біля родинного вогнища. Котрийсь із батьків звертався до молодих з побажанням: «Нехай вогонь поєднає». У весільний комплекс входив також обряд прощання молодої з батьківським вогнищем і прилучення її до того, яке палає в оселі молодого. При цьому вона брала з дому жарини.
У пізніші часи під час заручин старостам і нареченій належить стояти ближче до печі. Перші намагалися потай виколупати з печі шматочок цеглини чи обмазки і покласти до кишені, щоб сватання вдалося. А дівчина того вечора не відходила від печі й колупала комин, ніби благаючи захисту. У деяких районах під час сватання дівчина ховалася на печі. Якщо вона не погоджувалася вийти заміж за того, кого їй пропонували, то до кінця сватання залишалася там.
На Чернігівщині був звичай вимітати піч не кочергою, а віником, щоб молоді заможно жили. Після похорону тримаються за піч, щоб не боятись по­кійника, для очищення. Домовий теж любить піч та, як гадали, має в ній своє місце. Отож у помешканні не можна було лихословити, Що відбилося у прислів’ї: «Сказав би, та піч у хаті».
Вогонь в печі вважався священним: господиня повинна ставитись до нього лагідно, з повагою, про нього не можна казати нічого поганого, у нього не можна плювати або кидати що-небудь нечисте, з ним не можна бавитися.

10. Хата біла.

Стіни класичної української хати білили вапном.
Німецький географ Йоган Георг Коль, перебуваючи в Україні 1838 року, писав:
«             Українці живуть в охайних, завше підтримуваних у чистоті хатах, які начебто усміхаються до тебе. Господині не задовольняються тим, що кожної суботи миють їх, як це роблять голландці, але ще й раз на два тижні білять житло. Від того хати в Україні виглядають вельми чепурними, немовби свіжовибілене полотно.                 »
Хати часто розмальовували олійними фарбами у вигляді облямування навколо вікон і дверей з червоних квіток тюльпанів на зелених вітах. На кожній із стін — по вікну з фігурним хрестом посередині та два вінки над міжвіконням чолової стіни.
Стіни, вікна, двері, карниз печі, поріг орнаментували з використанням червоного, синього і жовтого кольорів, що мали магічне та символічне значення.
Ось така вона біла українська хата!

Джерело  http://irpin.today/?p=5445