Де в Києві покататися на сноуборді і лижах?

Де в Києві можна покататися на сноуборді і лижах! 

Протасів Яр
Це вже не просто гора посеред міста. Це вже справжній гірськолижний спортивний комплекс!
Він знаходиться майже в центрі Києва, так що дістатися до нього не складно з будь-якої точки міста. Для любителів покатушок відкрито 4 траси: 150 метрів для діток; 275 метрів для новачків; 500 метрів для практикуючих і 320 метрів для професіоналів і спортсменів. Функціонують 2 підйомника: одномісний для траси довжиною 275 метрів, і двомісний для траси 320 метрів. Є ресторан.
В ніч із суботи на неділю проводяться нічні катання (з 22:30 до 4:00), стежте за розкладом. Вартість нічного скіпаси - 250 гривень; після 2:00 - 130 гривень; без використання підйомника - 50 гривень.
Час роботи: щодня з 10:00 до 22:00 (в понеділок - з 14:00, з суботи на неділю проводяться нічні катання).
Адреса: Протасов Яр, 23а.
Як дістатися: від метро "Палац Спорту" тролейбус №40.
Ціни: вхід 20 гривень; підйомник - 10/20 гривень підйом; прокат лиж, сноубордів, палиць, одягу - від 105 до 155 грн на 3-4 години. 

Вишгора Гірка з вражаючим видом на Київське море знаходиться в 20 хвилинах їзди від Києва. Довжина траси - 200 метрів, є стрічковий підйомник для лижників і сноубордистів, а також один для сноутюбінга. Після катань можна підкріпитися в кафе. Є нічні катання (з 23:00 до 4:00), стежте за розкладом. Вартість нічного скіпаси - 250 гривень; прокат лижного або сноуборд комплексу - 250 гривень / ніч.
Додаткові активності: сноутюбінг (щось на зразок надувних санок), вартість 250 гривень за 2 години (сюди входить оренда тюба і користування підйомником). Є гірськолижна школа для дітей і новачків.
Час роботи: щодня з 10:00 до 22:00 (в понеділок з 16:00).
Адреса: Вишгород, вул. Ватутіна, 102.
Як дістатися: від станції метро "Героїв Дніпра" №397 до зупинки Аптека; №1 до кінцевої зупинки комплекс "Вишгора"; від площі Тараса Шевченка: №398 (Київ) - до зупинки Аптека; №1 - до кінцевої зупинки комплекс "Вишгора".
Ціни: вхід вільний; підйомник - 15-20 гривень підйом; прокат лиж, сноубордів, палиць, одягу - 100 до 120 грн / год; абонементи від 80 до 150 гривень.


Гірка Голосієво Рік тому в Голосіївському парку обладнали непогану гірку для катання, зручну як для навчання дітей, так і для дорослих. Однак в цьому році комплекс не відкривався, гірка заросла бур'яном.
Ось що пишуть кияни:
"Підйомники не працюють. Прокату немає, освітлення немає. На територію лижної бази закриті ворота і написано" вхід заборонений ". Поруч із лижною базою є прокат сноутюбів і гірка 100 метрів. Підніматися пішки", - повідомляє житель міста Дмитро.
"Так добре було в минулому році, звичайно перебої з підйомником були, але все одно класно. Така альтернатива Протасову Яру. Дитина була в захваті. Хотіли на цих вихідних поїхати. Шкода", - пише Наталія Мазур.

Лиса гора Містичне місце може похвалитися гірками і спусками на будь-який смак. Катаються тут, як на санках, так на лижах і сноубордах.

Гідропарк Тут майже немає гірок, але зате є лижні траси і красивий вид на засніжений ліс і місто.

Парк ім. Рильського У парку розташовано кілька крутих гірок і досить багато більш пологих.

Пейзажна алея Гірки та схили Пейзажки приваблюють найвідчайдушніших екстремалів Києва.

Парковий комплекс біля Батьківщини-мати На території Музею історії України у Другій світовій війні можна здійснювати прогулянки на лижах і спуски на схилах.
Хоча цей варіант більше розрахований на бігові лижі
 

У Києві збираються плавити сніг

У Києві збираються плавити сніг

"Київавтодор" проводить консультації з білоруськими фахівцями на предмет облаштування в Києві "Стаціонарних снігоплавильних пунктів". Про це в Facebook повідомив депутат Київради Олександр Пабат.

Зараз прибраний з вулиць Києва сніг вивозиться на 32 пустиря - місця тимчасового накопичення снігу на період 2016-2017 років.
Інновація передбачає створення снігоплавильних камер, де за рахунок температури стічних вод (16-18 градусів) сніг буде танути, що, як припускає комунальна корпорація, скоротить негативний вплив на навколишнє середовище.

Допоможи рідному місту! Підпиши петицію!

Киянка закликає - допоможи рідному місту! Підпиши петицію!

5 причин підписати петицію про винесення заводу «Фанплит» за межі м. Києва
та поширити її:

1. Це не просто потрібно для мешканців Лівого берега Києва, щоб зберегти власне здоров’я. Системне забруднення повітря токсичними промисловими відходами практично веде до екологічної катастрофи і обов’язково позначиться на здоров’ї кожного.

2. Навіть якщо Ви мешкаєте на Правому березі Києва, проявіть себе як свідомий громадин та киянин, який любить своє місто! 

3. Винесення шкідливих виробництв за межі міста – це нормальна європейська практика. Сьогодні найбільше місто України робить вигляд, що проблеми не існує. Петиція передбачає винесення токсичного виробництва за межі Києва та задати нові стандарти міського середовища. 

Наприклад, найекологічні  заводи Toyota, які є зразковими по дотриманню екологічних норм, у Європі знаходяться за межами міста!

4. Підписавши петицію, ми нарешті переможемо тих, хто заробляє на нашому з Вами здоров’ї. 

Кожен мешканець Лівого берега Києва і так знає, коли вітер з боку «Фанплита»!

5. Так, інструмент петицій в Києві викликає дуже багато запитань. 

Із моменту його запуску успішні петиції, які не торкалися перейменування вулиць, загрузли в бюрократичних процедурах і конфліктах інтересів. Дана петиція дасть можливість перевірити життєздатність такого інструменту донесення повідомлень до міської адміністрації. Зібравши підписи, ми зрозуміємо, чи є петиції реальною можливістю взаємодії киян і адміністрації столиці, або петиції - не більше ніж спосіб каналізувати протестні настрої і міські ініціативи.

Щоб підтримати петицію необхідно зробити наступне:

1. Підписати її ось тут

https://petition.kievcity.gov.ua/petition/?pid=5280

2. Поділитися нею на своїй сторінці в соцмережах.

3. Написати 5 своїм друзям повідомлення, в яких попросити їх зробити вище перераховані дії.

 

Київ вічне місто!

Старовинний Київ.
Київ у минулому!
Вид на Андріївську церкву з Подолу, на фотографії Київ 1852 рік.
Фотограф Роджер Фентон (Великобританія).

Що ви знаєте про українську хату?

Що ви знаєте про українську хату?

На перший погляд про власну домівку, чи ХАТУ ми ніби знаємо багато, але водночас мало.
Перечитайте і ви пересвідчитесь, як мало Ви знали про Хату!

1. Перш за все слово Хата, згадується в літописах з 10 ст. Але частіше використовували слово Хатина.

      2. Чому призьба підводилася чорним кольором?

В уявленнях наших пращурів Хата подібна до дерева життя: підмурок, призьба – корені, стіни – стовбур, дах – верхів’я. Саме тому призьба підводилася чорним кольором, оскільки символізувала межу між «тим» світом, де спочивають пращури, і «білим світом», який презентувався білими стінами.

3. Повноцінна Хата.

Хата вважалася повноцінним житлом тільки тоді, коли її спорудження увінчувалося розписом. Люди вірили, що усілякі напасті — це наслідок дій демонічних сил. Саме вони насилають бурі, град, повені, різні хвороби, часто набира­ли подоби упирів, вовкулаків, русалок. Їм треба було протистояти, тому й вигадувалися найрізноманітніші способи.  І найсильнішим захисником від зла був вогонь та його «відповідник»— червоний колір. Саме такою смугою вище долів­ки обводили стіни. Отже, створювалося замкнене коло, яке вкривало доступ до хати нечистих сил. Магічне значення мали й настінні розписи. Наприклад, різні барвисті зобра­ження, орнаменти мали на меті так захопити увагу лихої сили, щоб відвернути її від людей.

4. ПОКУТЬ — НАЙСВЯТІШЕ МІСЦЕ УКРАЇНСЬКОЇ ХАТИ

Найсвятішим місцем у традиційній селянській хаті є покуть. У давнину тут вивішували вишиті рушники і писанки. Після прийняття християнства тут розміщували ікони із зображеннями Ісуса Христа і Божої Матері, до яких рушники вже були просто прикрасою, ознакою особливої поваги. Всі важливі події в родині відбувалися, біля покуті: весільний посад молодих, перша купіль немовляти, прощання з покійним. За іконами на покуті клали священні реліквії: свячену вербу, шматочок свяченої паски, громничу свічку, свячену воду. Тут ставили Дідуха на Різдво, молилися у щасливий час і лиху годину, присягалися, давали обітницю, просили благословення.

5. Поріг.

ПОРІГ —   виступає символом початку чи закінчення дому. За народними віруваннями — це місце перебування душ предків, що зв’язано з первісним звичаєм ховати мерців у хаті і часто під порогом. Тому й відомо чимало звичаїв і обрядів, наприклад, йдучи до вінчання «віддавали честь» йому паляцями, чи рукою, чи гільцем. Молоді мусили переступити поріг правою ногою. У деяких районах збереглася традиція застеляти його веретами (килимами з грубої вовни).
Похоронний обряд вимагав під час винесення труни з хати тричі стукати нею об поріг, що означало своєрідне прощання померлого з домом, предками. А для того, щоб   його душа не поверталась, зарубували сокирою поріг з бо­ку від середини хати. У багатьох українських селах під час новосілля відрубували на порозі півневі голову, щоб задобрити «духів».

Ще й досі заведено, що підмітати хату починають від порога до покуті. Це для того, щоб добре йшло до хати, а не з хати. Іноді перед хрещенням дитину клали на за­стелений поріг, а мати тричі переступала через нього. Потім дитину брала кума на руки і, перехрестивши, ступала до сіней, під порогом яких лежав ніж. Його, після виходу куми, хтось підіймав і подавав через вікно матері. Так за­мовлялося проти лихого. Дитину, яка плакала, купали на порозі задніх дверей.
Також залишали у порозі сокиру після обходу на святий вечір худоби з хлібом, медом, ладаном, щоб во­на не гинула. На Поліссі вірили, що проти відьом найкра­ще допомагає осика. Тому до порога тут прибивають па­лицю з неї. У деяких місцевостях при входинах до нової хати на порозі вирізували знак хреста (проти злодіїв).

6. Чому наречену переносять через поріг?

Коли наречена переходить до хати свого судженого, її переносять через поріг, бо духи предків нової родини ще її не знають, а тому можуть поставитися до неї не зовсім приязно.
Біля порогу відбувалася церемонія єднання двох родових вогнів (в обряді «запрошення на весілля»): мати молодої і сестра нареченого ставили на поріг праві ноги, з’єднували вогні свічок, цілувались, тільки після цього поїзд молодого заходив до хати й сідав з усією весільною дружиною на покуті.

7. Підкова

Добре відомо, що у багатьох місцевостях магічними властивостями наділяють ще й досі підкову, прибиваючи її до порога чи над ним. Повелося це, мабуть, відтоді, коли коні відігравали важливу роль у житті людини (кочівника чи землероба), виступаючи головною прикметою багатства і суспільної значимості того, кому вони належали.

Якщо хотіли побажати комусь щастя, то підносили підкову, мов­ляв, нехай вам таланить на своїх коней. У наш час те, що стосується коней, забулося, а залишилося лише значення щастя, успіху, багатства. Тому дехто й носить на собі мініатюрні підківки чи приби­вне їх на ворота, двері. Часто можна почути, наприклад, такі приказки із зна­ченням заборони: «Через поріг не вітаються», «Через поріг руки не подають».

8. СТІЛ В УКРАЇНСЬКІЙ ХАТІ

Можна передбачати, що сама назва «стіл» тісно пов’язана із словом «стелити», тобто поставити на щось страви.
А колись слов’яни їли просто на землі, принаймні щось підстеливши, або розкладали харчі на дошці, навколо якої і всідалися. Стіл на високих ніжках є пізнішим винаходом.

У середньовічній Європі для столу використовувалися довгі й міцні дошки на перехрещених («кізлах»). Щось подібне було тоді відоме також і в Україні. Але частіше в нас побутували й столи-скрині, які складаються з власне стола (накрини) і підстолиння. У останньому тримали різні речі: одяг, документи, гроші, цінності.

9. ПІЧ

Традиційна сільська піч поступово відходить в історію. Хід цивілізації нестримний і, мабуть, невідворотний, тому нев­довзі про неї дізнаватимуться тільки з художніх творів. Та генетична пам’ять завжди повертатиме нас до доброго вогню в печі родинної хати, біля якого народжувались і ви­ростали цілі покоління наших предків.
Піч у функціональному розумінні з’явилась дуже давно: ця назва загальнослов’янська. Вона зв’язана з слова­ми «печера і пещись, попеченіє». Печера, склепіння якої освітлене виблисками вогнища, і піч — поняття одного родового значення.
Дім вважався житлом лише з того часу, коли спалахував у печі вогонь. Можливо тому до прийняття християнства піч завжди була своєрідним центром, головним місцем, до якого тяжіло все у хаті. З прийняттям християнства вог­нище «віддало» частину своїх функцій покуттю, де завжди вішали ікони і стояв стіл.
Піч — це насамперед вогонь, вогнище. А воно в оселі відігравало роль не лише «осередку» тепла, а й духовну, згуртовуючу. Звідси метафора: родинне вогнище. Вогнище на тій стадії було свого роду символом непорушності сім’ї, його збірним пунктом і святинею.
Тут, біля вогню, часто громадилася родина і сусіди. Вели оповіді про минуле й сучасне, складали легенди, думи, прислухаючись до цвіркунів, яких ототожнювали з духами предків.
Ще в дохристиянські часи на Русі був звичай укладати шлюб біля родинного вогнища. Котрийсь із батьків звертався до молодих з побажанням: «Нехай вогонь поєднає». У весільний комплекс входив також обряд прощання молодої з батьківським вогнищем і прилучення її до того, яке палає в оселі молодого. При цьому вона брала з дому жарини.
У пізніші часи під час заручин старостам і нареченій належить стояти ближче до печі. Перші намагалися потай виколупати з печі шматочок цеглини чи обмазки і покласти до кишені, щоб сватання вдалося. А дівчина того вечора не відходила від печі й колупала комин, ніби благаючи захисту. У деяких районах під час сватання дівчина ховалася на печі. Якщо вона не погоджувалася вийти заміж за того, кого їй пропонували, то до кінця сватання залишалася там.
На Чернігівщині був звичай вимітати піч не кочергою, а віником, щоб молоді заможно жили. Після похорону тримаються за піч, щоб не боятись по­кійника, для очищення. Домовий теж любить піч та, як гадали, має в ній своє місце. Отож у помешканні не можна було лихословити, Що відбилося у прислів’ї: «Сказав би, та піч у хаті».
Вогонь в печі вважався священним: господиня повинна ставитись до нього лагідно, з повагою, про нього не можна казати нічого поганого, у нього не можна плювати або кидати що-небудь нечисте, з ним не можна бавитися.

10. Хата біла.

Стіни класичної української хати білили вапном.
Німецький географ Йоган Георг Коль, перебуваючи в Україні 1838 року, писав:
«             Українці живуть в охайних, завше підтримуваних у чистоті хатах, які начебто усміхаються до тебе. Господині не задовольняються тим, що кожної суботи миють їх, як це роблять голландці, але ще й раз на два тижні білять житло. Від того хати в Україні виглядають вельми чепурними, немовби свіжовибілене полотно.                 »
Хати часто розмальовували олійними фарбами у вигляді облямування навколо вікон і дверей з червоних квіток тюльпанів на зелених вітах. На кожній із стін — по вікну з фігурним хрестом посередині та два вінки над міжвіконням чолової стіни.
Стіни, вікна, двері, карниз печі, поріг орнаментували з використанням червоного, синього і жовтого кольорів, що мали магічне та символічне значення.
Ось така вона біла українська хата!

Джерело  http://irpin.today/?p=5445

В Києві з’явилася інноваційна зупинка

В Києві з’явилася інноваційна зупинка 

В Києві на проспекті Перемоги біля станції метро «Житомирська» з’явилася інноваційна зупинка громадського транспорту.

Незвичну зупинку обладнали сонячною батареєю, зарядним пристроєм для телефону, а також WI-FI. На боковій скляній панелі вказані номери маршруток, автобусів та тролейбусів, які мають тут зупинку, оформлена карта місцевості.

На диво-зупинці також встановлений спеціальний контейнер з набором різноманітних щіток для взуття.

За зупинкою розташована лавка, з обох боків від якої висадили мініатюрні ялинки. 

Як Вам такий Київ?

Як з'явилася перша київська обсерваторія?

Як з'явилася перша київська обсерваторія?

У шумному урбаністичному морі української столиці зустрічаються часом такі заповідні острівки, що просто дух захоплює.
До одного з них можна віднести територію університетської астрономічної обсерваторії, розташованої майже у самому центрі Києва, але про яку мало хто знає (вул. Обсерваторна, 3).

Сьогодні навіть важко визначити, до яких топографічним координат відноситься ця старовинна  височина. Газети ХIХ століття писали про відкриття обсерваторії Київського університету на Кудрявці. У той же час відомий історик Шероцький сам Кудрявець відносить до групи пагорбів, домінуючих над Подолом в районі Щекавиці. 

«Щекавиця, - пише історик, - це тільки одна з гір в цілій групі височин, розташованих на південний захід і північ від Оболоні. Сюди входили Жидівське місто, Олегова могила, Кудрявець, Щекавиця і Дорогожичі ». А дослідник Києва Лебединцев прямо заявляв, що Щекавиця - це не що інше, як пагорб, на якому стоїть астрономічна обсерваторія, і згаданий в літописах київський князь Олег міг бути похований в 912 році тільки тут.

Цікаво, що Олегову могилу на старовинних планах міста часто позначали на горі Щекавиці (де, згідно Нестору-літописцю, був похований «віщий» князь). З цього приводу обурювався Максимович: «На двох перших планах стародавнього Києва, новоначертанних Закревських, означена: Щекавиця сама по собі і особливо від неї Олегова могила. Зізнаюся, я не бачу підстави для такого їх розлучення і знаходжу це марним ».

Як би там не було, але сучасні топографи дійсно схильні вважати урочище, де розташована обсерваторія, частиною пагорбів. І коли в середині ХIХ століття прийшов час безпосередньо «спілкуватися» з зірками, то кращого місця, ніж ця безлісна круча, що нависла над широкою долиною Либеді, не знайшлося. Тоді це була околиця міста, про яку путівники повідомляли наступне: «Місцевість, відома під назвою« Швейцарія », зі своїми високими і крутими зеленими пагорбами, і сірувато-глинистими ярами, поцяткована в різних напрямках звивистими стежками, з картинно розкиданими групами низеньких старих будиночків , оточених розлогими деревами, була досить мальовнича ... »

У 1841-1845 роках перший професор астрономії Київського університету Федоров за активного сприяння засновника Пулковської обсерваторії Струве створює тут центр астрономічних спостережень.

Будівлю обсерваторії запроектував відомий тоді зодчий, автор будівництва Університету та Інституту шляхетних дівчат, Вікентій Беретті.

За півтора століття своєї діяльності Астрономічна обсерваторія Національного університету ім. Шевченко пройшла славний шлях, зазначений численними науковими відкриттями в області астрометрії, фізики Сонця і прогнозування сонячної активності, метеорної астрономії, спостережень за штучними супутниками Землі.

Коли входиш на територію обсерваторії, то як би потрапляєш в інший тимчасово-просторовий вимір. Після ярмаркового пожвавлення (поруч розташований ринок), гулу машин і гуркоту будівельних лебідок тут вражає тиша.

Асфальтові доріжки ведуть до 2-поверховому особняку, зведеному самим Беретті, який потопає в зелені яблуневих дерев і чагарників калини. Поруч, на галявині, застигли в своїх напівсферичних «скафандрах» робочі телескопи. Здавалося б, ніщо не може порушити трудового ритму мирної варти нічного неба. На жаль, це не так. В проектних майстерень вже готуються ескізні розробки знищення цього унікального куточка природи і споруди тут комплексу супервисотних будівель.

Місцевість ця відома не тільки славними успіхами наших астрономів. Біля підніжжя гори збереглася садиба двох знаменитих українських художників - Володимира Орловського та його зятя Миколи Пимоненка (вул. Гоголівська, 28). Поруч розташована будівля Народної аудиторії, де зі своїми концертами виступав корифей української музики Микола Лисенко (вул. Воровського, 26). Словесні пейзажі «київської Швейцарії» прославили у своїх творах Паустовський, Булгаков і Ушаков, котрі жили тут в різний час.