среда, 24 мая 2017 г.

Київ давніше ніж Єгипетські піраміди?



Київ давніше ніж Єгипетські піраміди?

Є такий вираз «Все боїться часу, але Час боїться Єгипетьских пірамід»!

 Вираз означає, що піраміди в Єгипті настільки старі, що навіть можуть зрівнятись з часом.
А як Вам таке припущення, що Київ давніше ніж Єгипетські піраміди?
А якщо Київ на 1500 років старіший?

Так, офіційно вважається що Києву 1500 років.
Але ця дата досить умовна. Деякі історики вважають, що Київ набагато давніший.
Навіть давніший за  Єгипетські піраміди і Києву 1500 років!



Наводимо думку історика Сергія Піддубного, про засновника Києва – Кия.

Але перед тим зробимо невеличкий анонс, основних його думок:
-           
-     -  Найголовніше. Велесова Книга дозволяє нам визначити час, коли жили брати Орійовичі: “Од отця Орія до Діра пройшло тисяча п’ятсот літ” (д. 6В), Щек жив “за тисячу п’ятсот літ до Діра” (д. 5А). А якщо Дір правив на Русі в ІХ ст. і від нього відняти 15 століть, то життя Орія та його синів припадає на VІІ ст. до н. е.
-         
          -   Роки царювання Кия дають можливість встановити і приблизні роки його життя. Якщо він покинув престол у зв'язку з природною смертю і врахувати Геродотове, що середній вік життя тогочасних людей складав 72 роки, і що саме стільки прожив Отець Кий, то рік його народження припадає на 644-й. До 644 додавши 2017 виходить, що в цьому році минає 2661 літо від його народження.

-          - Кий завойовував Єгипет та заснував міто Каїр

- Гадаєте, випадково столиці України і Єгипту розташовуються майже на одному меридіані: Київ – 30°31, Каїр – 31°14 східної довготи?
Чи може думаєте, що назви головних міст України та Єгипту випадково мають одну й ту саму основу «Кий» (нагадаю, в Ольвійських написах це ім’я писалося як КАІ)?




Більш детально читайте далі думку історика Сергія Піддубного.

"Ми непогано знаємо своїх достойників Х VІІІ-ХХ ст., знаємо час, в якому вони жили, але дуже боїмося заглянути за обрій. Що там було, хто народив нас, хто дав нам душу, ким були наші праотці? Одні кажуть, що українці появилися в часи Київської Русі (ІХ-Х ст.), інші стверджують, що це сталося лише в ХІІ ст., бо нібито саме тоді вперше згадується слово «Україна». Але ми забуваємо, що всі письмові джерела пройшли через руки завидющих сусідів-колонізаторів, які не тільки повичищали наше ймення із письмен, а й багато чого переписали на свій рахунок.

Часто цитуємо Шевченкове: «В своїй хаті своя й правда,і сила, і воля», але чи знаємо, що таке «своя правда і сила»? Не знаємо. Бо не знаємо її походження, її творців і натхненників. Відомий український філософ та психолог Олексій Губко писав: «Нація, як і окремий індивід, не може почуватися повноцінною, не ущербною, коли вона не знає власної історії, свого родоводу». Звідки ж нам знати свою «правду і силу», якщо не знаємо свого родоводу, якщо історію нам писали греки, німці та москвини?

Маємо світового масштабу постать отця Кия, але наука нам його представляє як скромну легендарну, тобто, не зовсім справжню історичну особу. Тільки й знаємо те, що залишили фальсифікатори «Повісті минулих літ»: «Коли ж поляни жили особно і володіли родами своїми, – бо й до сих братів існували поляни і жили кожен із родом своїм на своїх місцях, володіючи кожен родом своїм,— то було [між них] три брати: одному ім’я Кий, а другому – Щек, а третьому – Хорив, і сестра їх – Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив – на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом. І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони [тут] звірину. Були жвонимужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є. Інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був перевізником, бо тоді коло Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому [й] казали: «На перевіз на Київ». Коли б Кий був перевізником, то не ходив бивін до Цесарограда. А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря. Не знаємо, [щоправда, до якого], а тільки про те відаємо, що велику честь, як ото розказують, прийняв він од [того] цесаря, – котрого я не знаю, [як не знаю] і при котрім він цесарі приходив [туди]».

Щось дуже важливе було про Кия та його братів і перед цим фрагментом «бо й до сих братів існували поляни», але монахи Іпатіївського монастиря, за списками яких дійшла до нас «Повість минулих літ», знищили всі інші згадки про них. Зате дописали: «А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря. Не знаємо, [щоправда, до якого], а тільки про те відаємо, що велику честь, як ото розказують, прийняв він од [того] цесаря». Дописали, щоб дати підстави для висновків, що Кий був залежним від християнської Візантії. А оскільки Цесароград (Цареград) почав відігравати свою роль лише у VІ ст. н. е., один із перекладачів і тлумачів «Повісті минулих літ» Л. Машковець припускає, що ходив Кий до Юстініана І, візантійського імператора, який зійшов на трон 527 р. Отже, слід розуміти, що Кий і його брати жили саме в цей час.

На жаль, українська наука, що завжди тільки прислуговувала Москві, не хоче помічати інших історичних джерел, у яких згадується Кий. І найперше, Велесової Книги. А вона додає чимало до його біографії. Зокрема, довідуємося з неї, що батьком Кия був отець Орій, який заклав місто Голунь (д. 35А) і з якого почався рід слов’ян (д. 38А, тут і далі послуговуюся виданням "Велесова Книга: Веди України-Русі", Тернопіль, "Мандрівець", 2013). І що він мав сина Лебеденя, якого ще звали Славер. Лебедень “сидів у граді Києві на горі, вражав умом і управляв охороною. Тобто, за торжищами еланськими і арабськими наглядав, бо чин мав такий” (д. 34). Після смерті батька Лебедень був володарем Русі двадцять літ (д. 36Б). І, мабуть, саме його легенди та «Повість минулих літ» видають за сестру Кия Либідь, бо у Велесовій Книзі, як і в інших джерелах, вона не згадується.

Разом із братами Кий утворив Руськолань, про яку офіційна наука нічого не чула і чути не хоче. А це, між іншим, поєднання двох адміністративних одиниць Русі і Колані – «уділу русів» (д. 19): “Коли Щек пішов до заходу сонця з воями своїми, а Хорват забрав своїх воїв, то інша частина Щекова лишалася з русами. І так, не ділячи землі, утворили разом з ними Руськолань. Кий бо усівся в Києві і йому ми підлеглі, з ним будуємо Русь” (д. 7З). Тобто, Щек і Хор мали свої володіння, однак старшим над ними все ж залишався Кий. Можна з упевненістю стверджувати, що правобережна Україна, принаймні часів Орія, була неподільною і автор пишається тим, що землі ці та їхні володарі зберігали єдність: “ Се-бо Ора-отець іде перед нами і Кий веде за Русь, і Щек веде плем’я своє, а Хорив хорватів своїх. І Землебог радіє з того, які-то ми внучата Божі” (д. 36А).

І нарешті чи не найголовніше. Велесова Книга дозволяє нам визначити час, коли жили брати Орійовичі: “Од отця Орія до Діра пройшло тисяча п’ятсот літ” (д. 6В), Щек жив “за тисячу п’ятсот літ до Діра” (д. 5А). А якщо Дір правив на Русі в ІХ ст. і від нього відняти 15 століть, то життя Орія та його синів припадає на VІІ ст. до н. е.



І тут відкривається ще одна таємниця. Геродотівський Кіаксар (Кия кесар) – володар Скитії і Мідії – теж царював у VІІ ст. до н. е. Може, це інший? Навряд. Як греки не старалися видозмінювати імена наших достойників, а все ж не можна не бачити в імені батька Кіаксара Фраорт того самого Орія, а в імені його діда Деіока – Дия у Влескнизі. З приміток Геродотових «Історій», між іншим, дізнаємося, що Деіок царював у 727-675 рр. до н. е. Від Геродота відомо також, що Фраорт – царював 53 роки, а Кий – сорок років. Отже царювання Фраорта припадає на 675-622, а Кия на 622-582 роки.

Проте, перш ніж докладніше перейти до постаті Кия, повернемося до його діда Деіока. Судячи з розповіді Геродота (а він йому присвятив аж п’ять глав – 96-101 книги першої), це знаменитий сільський суддя, який справедливими вироками заслужив повагу серед земляків та людей навколишніх сіл, і був обраний царем. Він, нібито, є засновником мідійської держави: “Деіок об’єднав увесь мідійський народ і царював над ним. Цей народ складався із багатьох племен, а саме: з бусів, із паретакенів, струхатів, арізантів, будіїв і магів” [Геродот «Історії», І 101]. Проте серед цих племен переважають скитські – буси, будії (будини), паретакени (паралати), маги (магоги). А якщо згадати, що “за давніх років усі називали мідійців оріями” [Геродот «Історії», VІІ 62], то очевидно, що це було споріднене племя з давніми скитами-українцями.

Англійський вчений Герберт Велс у “Короткій історії світу” ( Wells H. G. Short History of World. - London, 1951), до речі, зазначав, що орійці походять з-над Чорного моря… Француз Ґеорг Ру в праці “Давній Ірак” ( Roux G. Ancient Iraq. - Penguin Books, England, 1964) писав, що “індо-европейці, правдоподібно, прийшли зі спільної батьківщини в Південно-Східній Европі”, а коли мова йде про гетитів, медів і персів, то „батьківщиною тих індо-европейців (оріїв) перед тим, поки вони не поділилися на багато галузей, була країна... на рівнині понад Чорним морем”.

Роки царювання Кия дають можливість встановити і приблизні роки його життя. Якщо він покинув престол у зв'язку з природною смертю і врахувати Геродотове, що середній вік життя тогочасних людей складав 72 роки, і що саме стільки прожив Отець Кий, то рік його народження припадає на 644-й. До 644 додавши 2017 виходить, що в цьому році минає 2661 літо від його народження.

До речі, відомий дипломат ХVІ ст., історик, юрист і довірений секретар королів Стефана та Сигізмунда ІІІ Р. Гейденштейн у роботі про польську історію згадував Київ: «Коли він (Київ. – С. П.) виник, як давно існує, чи не сягає часів Колхіди та Енея, невідомо. Закрила все далека старина і байдужість істориків». По суті, як бачимо, і Гейденштейн вказує на можливість проживання засновника Києва в початкових віках І тис. до н. е. Може, він навіть знав щось більше, але не міг написати, щоб не поставити Київ вище за Варшаву.

Збереглися цікаві історичні свідчення про Кия і в ольвійських написах – на свинцевій пластині, мармурових стелах, священних мідних Колах (які сучасна наука називає дзеркалами) і на монетах (докладно про них можна прочитати в моїх книгах «Великий код України-Русі» та «Українська цивілізація. Ведія»). Вони найточніші, бо писалися за життя Кия (в оригіналі КАІ), або одразу по його смерті.

За ними Кий – Ольвії Ола (батько), Лельо Океану (татуньо Дніпра), «син Ори Понта Господа» (син Орія – володаря Чорного моря), «неня полів» (полян), «Господь Іліона», а також чоловік Єви, батько Лема, Ловена і Лева. Наука не хоче цього помічати, бо колись хтось сказав, що то грецькі написи, хоча їх так ніхто й не прочитав грецькою, а українською не хочуть, бо, бачите, Москва визначила, що нас, а отже і української мови тоді ще не було.

Ольвійська монета ВАΣІЛЕΩΣ КІАОYРОΣ (Василеос Кияв рос) зберегла навіть його профіль, який, до речі, дуже схожий до статуї, що була виявлена поруч зі стелами прадавньої школи Орійської віри. Знаходилася та школа на вершині Каратеп у горах Тавр, на сході Туреччини аж під Сирією. Тексти на стелах школи підтверджують Кия як «роса» (руса), Татуня, «Божича Вірула», «пана Долі», «Куща» (об’єднувача), «господа» і «вчителя», що навчав місцеве населення «жито сіяти», “по Мові уміти” та “любо жити”… Наука і цього не помічає, бо чого аж там носило б давніх укрів-русів?



У книжці, яку вони не хочуть визнавати за автентичну, є на це відповідь: « Були отці за Ора-рода славні і сильні, бо Сирію воювали та Єгипет» ["Велесова Книга: Веди України-Русі", д. 6В ]. У «Сказанях Захарихи» Кий (або його батько), певно, приховується під іменем Сварга – першого царя Оразької (Оратської або Роської) землі, який тридцять років також управляв Єгипетською землею, бо “ там усе непорядно було”.

Але і це не авторитет для науки. Однак (увага!) Геродот також підтверджує майже тридцятирічне володіння Азією скитами (на той час Єгипет теж належав до Азії): «скити володіли Азією впродовж двадцяти восьми років» (Історії, кн. І гл. 106). І в Біблії є цікаві свідчення, зокрема, про досконало озброєні північні орди Гога (Ґоґа) “краю Магога, князь Рошу, Мешеху та Тувалу» в Ізраїлі (на шляху до Єгипту). Залишив їх пророк Єзекіїль, сучасник Кия…

Утім і до Кия ходили наші праотці на Єгипет. Професор філософії Ляйпціґського університету Герман Шнайдер у книжці “Історія Світової Цивілізації”, виданій у Лондоні 1931 р., писав: “У 680 році перед Христом Скити з Кімерійцями (з північних берегів Чорного моря), вторгнувшись з гір, завоювали Ассирію”. А провідний сучасний єгипетський антрополог Захі Хавасс не так давно опублікував Y-ДНК профіль Тутанхамона (1333–1324до н. е.), де його батьківська гаплогрупа ідентифікується такою, що виникла 9500 р. тому в Причорномор’ї. Та й саме ім’я Тутанхамон наводить на певні роздуми: Тутан– Татень/Татуньо, Х – божественна особа, Амон – ім’я (як не згадати, що й Кий у Каратепських написах йменується Татунем – Отцем).

Гадаєте, випадково столиці України і Єгипту розташовуються майже на одному меридіані: Київ – 30°31′, Каїр – 31°14′ східної довготи?

Чи може думаєте, що назви головних міст України та Єгипту випадково мають одну й ту саму основу «Кий» (нагадаю, в Ольвійських написах це ім’я писалося як КАІ)? Ні, вони названі на честь однієї особи. Та й однаковий початок в назвах річок, на яких стоять ці міста, Ніл і Ніпер (давня назва Дніпра) не випадкова…

Щось наші предки знали, чого не знаємо ми. Певно, це була якась сакральна вісь, що зв’язувала дві землі, дві ріки, а отже й два народи. Цілком ймовірно, про це було відомо також Геродоту, але греки (візантійці) нав’язали світові своє бачення історії. Людство і надалі мало вірити вигадкам, що все пішло від греків, що Ольвія – грецька колонія, а не місто Кия царя…

Наука навіть сьогодні вірить цим казкам. Вона й не пробувала правильно прочитати ольвійські написи. Не пробувала розшифрувати й розтлумачити Геродота. Наприклад, ось це: “Саме він (Кіаксар. – С. П.) об’єднав навколо себе всю Горішню Азію по той бік ріки Галія. Зібравши всі сили підвладних йому народів, він виступив проти Ніна, воліючи помститися на ньому за свого батька” [Геродот «Історії», І 103]. В жодних словниках, ні в яких вікіпедіях не знайдете, що таке Горішня (Верхня) Азія. Немає пояснень навіть у примітках до праці Геродота. Не хочуть торкатися цієї теми, бо тоді доведеться визнати, що Горішня Азія це територія над річкою, що нині називається Інгурі (в Геродота – Галія), і що вона була по сусідству з володіннями Кіаксара (Кия), що простягалися вже на європейській частині материка за Доном. Тобто звідси стає очевидним, хто насправді цей Кіаксар, які племена він очолював і якою потугою володів.

…Кий ходив за давно відомим маршрутом. Його батько Ора (за Геродотом, Фраорт), царював п'ятдесят три роки. Він володарював над мідійцями, персами, а також ассирійцями, «але зазнав поразки і загинув сам... Загинула більша частина його війська» [Геродот «Історії», І 102]. Цілком ймовірно, як вже йшлося в розповіді «Єзекіїль і Гога», що під Гогою і його «многолюдством» треба розуміти Фраорта з військом.


Отак, поєднавши і порівнявши цілком різні джерела, а саме «Історії» Геродота, Велесову Книгу і біблійну книгу пророка Єзекіїля, ми приходимо до сенсаційних висновків.

Утім читачі чекають відповіді на запитання – за які такі заслуги столицю Єгипту названо іменем Кия? Хто це зробив?

Звернемо увагу на ось такий факт, зафіксований Геродотом: «скити поширили свою владу в усій Азії. Звідти вони попрямували до Єгипту. А коли вони прибули до Сирійської Палестини, їм назустріч вийшов Псамметіх, цар Єгипту, і дарами та умовляннями йому пощастило переконати їх не йти далі» [Геродот «Історії», І 104-105]. Владарювання Псамметіха відносять приблизно на період 664-610 до н. е. І якби ми зупинилися тільки на цьому повідомленні Геродота, воно мало що додало б у розгадці таємниці. Проте в другій книзі «Історій» читаємо дещо більше про Псамметіха. Виявляється, він був один із дванадцяти царів, що ділили між собою Єгипет. Понад те, він « був вигнаний із Єгипту ефіопом Сабакосом, який убив його батька Неко, і перебував на вигнанні в Сирії» [Геродот «Історії», ІІ 152]. Звернімо увагу: Псамметіх «перебував на вигнанні в Сирії». Тобто, він не міг виходити скитам назустріч із Єгипту – він був там. І численними дарами не просив Отця Кия не рухатися далі на Єгипет, а випрошував допомоги повернути собі владу в Єгипті.

І це було зроблено. Звісно, грецькі редактори «Історій» вилучили все найцікавіше й найважливіше для нас. Однак із того, що вони залишили, прискіпливий дослідник виявить дуже цінні речі.

У наступній главі тієї ж книги вже йдеться про те, що Псамметіх став володарем усього Єгипту, а в 154-й зауважується, що: «Іонійцям та карійцям, які подали йому допомогу, Псамметіх дав ділянки, щоб вони там мешкали одні навпроти одних на обох берегах Нілу. Це місце одержало назву Табори. І не лише він дав їм ці ділянки, але і виконав всі інші обіцянки, що їм дав. Він доручив їм також виховувати єгипетських дітей, щоб вони навчили їх еллінської мови, і від цих дітей походять теперішні тлумачі, що є в Єгипті. Іонійці та карійці протягом тривалого часу жили на тих місцях, розташованих недалеко від моря, трохи нижче від міста Бубастія, на розтоці Нілу, що називається Пелусійським гирлом. За деякий час їх переселив звідти цар Амасій і розмістив у Мемфісі й використав їх як охоронців, надавши їм перевагу перед єгиптянами».

Розберемо і цей фрагмент. Іонійці та карійці, як доведено мною [«Великий код України-Русі», с. 262 і 263], насправді мешкали на території Скитії в Приазов'ї, а не в Передній Азії, куди їх приписують грецькі фальсифікатори «Історій» Геродота. Тобто, іонійці і карійці входили до складу військ Отця Кия. І саме їм була дана місія допомогти Псамметіху взяти владу в Єгипті. Понад те, вони залишилися тут забезпечувати охорону владики і підтримувати належний порядок в країні, отримавши місце для своїх таборів у дуже вигідному місці, де, до речі, й постане Каїр. Як бачимо, саме скити (іонійці та карійці) диктували умови цареві – Псамметіх виконував «всі інші обіцянки, що їм дав», він навіть давав їм на виховання єгипетських дітей... Тобто очевидно, що Псамметіх був сатрапом, васалом. Фактична ж влада в Єгипті належала Кию. Життя в цій країні розбудовувалося за встановленими скитами правилами. І, звісно, не без їхньої участі постала нинішня її столиця Каїр – Кий Ра (Кий Бог-Сонце). А звідси й ім’я єгипетського фараона Хиан (Киян).

Скити (іонійці та карійці) відігравали велику роль не тільки при цареві Псамметіхові, а й при його наступниках, і навіть при Амасії, який прийшов до влади через сорок сім років після Псамметіха... Вони мали великий вплив на культуру й духовне життя єгиптян протягом доволі тривалого часу. Не випадково, в давніх єгиптян було чимало спільного з давніми українцями і саме вони та скити, за Тацітом, сперечалися, хто з них найдавніший у світі народ..."

Комментариев нет:

Отправить комментарий